Сторінка:Микола Костомаров. Гетьманованє И. Выговского и Ю. Хмельницкого (1891).djvu/201

— 191 —

XIII.

Сомкови пощастило во̂дбитися во̂дъ передного во̂ддѣлу Правобережцѣвъ. На останку мая во̂нъ злапавъ 30 татарскихъ розвѣдчико̂въ и выправивъ ихъ въ Москву до царя съ такимъ листомъ: „Смиренно благаю, покажи превелику ласку свою до мене, твого вѣрного слуги и не попусти мене въ наругу моимъ ворогамъ; вони своими влесливыми листами до тебе обносять мене зрадникомъ. Вони й перше сидѣли по своимъ домо̂вкамъ, сидять и теперь, помочи менѣ проти неприятеля не дають и давати не хочуть; а мою працю бачить Богъ: не одну, не двѣ годины бився я и мо̂й самый лишень переяславскій полкъ противъ твоихъ ворого̂въ. Не тямлю за що Методій зъ Васютою обносять мене зрадникомъ; я передъ вашимъ величествомъ плакатимуся, доки не доведу своєи невинности, доки не здо̂ймешь зъ мене свого ворогованя и неласки и доки не пришлешь до мене такого свого листу, що бъ кожному моєму ворогови соромно було. Въ десятый разъ благаю, що бъ єпископъ Методій вгамувався и не баламутивъ и ти̂ люде, якихъ во̂нъ побаламутивъ, нехай стямляться и въ купѣ зо̂ мною вѣрно служать вашому царскому величеству. Благаємо ще вырядити до насъ боярина на выборы гетьмана. Нехай ся справа во̂дбудеться по старосвѣтскимъ нашимъ звычаямъ, зъ волѣ во̂йска запорозкого, а єпископъ нехай въ се дѣло не втручається.“ Разомъ нарѣкавъ Сомко и на Ромодановского, що во̂нъ на него ворогує, а зъ Методіємъ та Васютою явно приятелює. Сомко доводивъ, що Ромодановскій, на переко̂ръ козацкимъ правамъ и во̂льностямъ вымагавъ во̂дъ зѣнковского полку 300 козако̂въ, по̂дводы и 50 чоловѣкъ погоничѣвъ. — „Нашимъ поруйнованымъ и знищенымъ людямъ во̂дъ такого во̂дбутку безъ во̂йны, во̂йна.“ Сомко просивъ наказати Ромодановскому, що бъ во̂нъ не втручувався въ козацки̂ права и во̂льности; не баламутивъ Методія и Васюту, не ѣздивъ на раду по̂дчасъ выбору гетьмана, а знавъ свою во̂йскову справу: обороняти край во̂дъ ворого̂въ. Нарештѣ Сомко просивъ вернути єму грошѣ, що выдавъ во̂нъ зъ власнои кишенѣ воєводѣ Чаадаєву на платню ратникамъ. Про си̂ грошѣ Сомко вже ко̂лька разо̂въ нагадувавъ. „Не дай Боже, писавъ во̂нъ, моєи смерти, то нѣкому буде й нагадати про ти̂ грошѣ; було у мене