Сторінка:Микола Костомаров. Гетьманованє И. Выговского и Ю. Хмельницкого (1891).djvu/196

— 186 —

выберуть гетьмана. За него стояли полковники: наказный переяславскій Щуровскій; ирклѣєвскій Матвій Попкевичь; кременчускій Константинъ Гавриленко; наказный лубеньскій Андрѣй Пирскій, наказный миргородскій Гладкій; прилуцкій Терещенко; зѣнко̂вскій Шиманъ и черниго̂вскій Силичь. Всѣ вони були Сомковыми по̂дручниками. Супротивными єму були Нѣжинцѣ зъ Золотаренкомъ, а головна рѣчь — ворогъ єго Методій. На радѣ одни̂ кричали за Сомка, други̂, збаламучени̂ Методіємъ и Золотаренкомъ, гукали, що Сомко зрадникъ, приятелює зъ Юраскомъ и хилиться до Польщѣ. Прихильники Сомка написали акты выбору и приложили до него руки и печатки; супротивники во̂дкидали той актъ. Нѣчого зъ выборо̂въ не выйшло, прирадили просити у царя прибо̂льшити свого во̂йска, а тымъ часомъ оборонятися проти Юрія, выбо̂ръ же гетьмана лишити, доки не приѣде во̂дъ царя по̂сланець. Сомкови̂ прихильники гадали, що царскому послови нема що чинити, якъ затвердити выбо̂ръ Сомка на гетьмана. По̂сля рады въ Козельци Золотаренко и Методій зновъ писали въ Москву на Сомка, що во̂нъ зрадникъ, зсылається зъ небожемъ и хоче гетьманувати на те, що бъ все Лѣвобереже притягнути по̂дъ Польщу. Волконьскій и Ромодановскій и собѣ обносили Сомка зрадникомъ, на останку и Бруховецкій — яко змо̂гъ — закидавъ болотомъ Сомка. За Бруховецкимъ потягъ и Сѣрко. Зберѣгся єго листъ до Сомка, хоча и вельми попсованый. Сѣрко мѣжь иншого писавъ: „Многомилостивый Якиме Сомко! мо̂й любый приятелю! Покинь мудрувати. Про твоє лукавнованє и зраду вже довѣдалося усе во̂йско. Я тямлю твою лукаву влесливо̂сть; ты за одно зъ своимъ небожемъ, волишь зрадити Богу и цареви; вы обыдва однои думки зъ собакою Выговскимъ. Вы зъ єго напучуваня женетеся за діявольскимъ шляхоцтвомъ лядскимъ. Не забувай якъ ты бѣгавъ до сойму по титулы та маєтности. Наказного гетьмана тобѣ надало не во̂йско, а зрадникъ Хмельницкій. Лѣпше бъ було тобѣ покинути гетьманованє, та памятувати про во̂йскову кару, що не давно постигла тыхъ, яки̂ величалися не по заслузѣ и неєдностайно̂й волѣ усего низового во̂йска. Яки̂ въ тебе заслуги? У насъ доволѣ є тутъ Донцѣвъ; усѣ вони знають, якъ ты на Дону шинкувавъ горѣвкою. Порозставлявъ на переправахъ вартъ, немовь бы во̂дъ ворого̂въ; а своимъ не можна пройти. Ты по саму шию бовтаєшся въ людско̂й крови;