Сторінка:Микола Костомаров. Гетьманованє И. Выговского и Ю. Хмельницкого (1891).djvu/183

— 173 —

а на полковника выбрали Гуджеля. Дня 19. мая новый полковникъ зъ своими сотниками прибувъ до Косогова и запевнявъ въ своѣй поко̂рливости царю. Жученко вдався до Ромодановского повинитися. Сотники просили єму прощеня. Такимъ побытомъ лѣвобережна Украина здавалася зновъ вѣрною Московскому цареви. Сомко вважавъ, що се дѣло єго рукъ и сподѣвався, що Москва подякує єму за се и змагатиметься, що бъ во̂нъ ставъ гетьманомъ. Сомко набрався такои смѣливости, що просивъ во̂дъ московского уряду, що бъ полковникамъ велено було давати єму на дохо̂дъ ско̂лько потрѣбно, во̂дповѣдно выдаткамъ чоловѣка на гетьманьско̂й посадѣ. Одначе Москва, не вважала на всѣ єго запевненя и не була певною до него. Доходо̂въ, що во̂нъ добивався, єму не дали, що бъ черезъ те не выкликати колотнечѣ мѣжь полковниками. И нагороды гро̂шми не дали єму, а во̂дповѣли єго посламъ, що про ти̂ грошѣ, яки̂ во̂нъ выдавъ зѣ власнои кишенѣ на платню ратникамъ буде выданый наказъ. Одначе сего наказу Сомко не дочекавъ. Московскій урядъ не во̂дро̂жнявъ навѣть Сомка во̂дъ Юрія Хмельницкого и звернувъ на него вину на вчинки Хмельницкого. Въ Москвѣ бувъ єго братъ Богданъ Колющенко, котрого Москалѣ не выпускали за те, що Юрій Хмельницкій не випускає выряженого до него зъ Москвы гонця Теоктиста Сухотина. Сомко просивъ, що бъ выпустили Колющенка и сего єму не зробили. Видно стало єму тодѣ, що якійсь ворогъ обносить єго. Такимъ потайнымъ ворогомъ бувъ Золотаренко. Золотаренко и собѣ зорився на гетьманьску булаву. За него въ Москвѣ заступався протопо̂пъ зъ Нѣжина, Максимъ Филимоновъ: на него въ Москвѣ були певни̂ бо̂льшь, анѣжь на кого иншого зъ Украинцѣвъ. Се ще не все. Московскій посолъ Федо̂ръ Протасьевъ приѣхавъ до Сомка зъ докорами за те, що Сомко посылаючи до царя грамоту, не выписавъ усего царского величаня, и по̂дъ грамотою по̂дписався зъ „вичемъ“, се бъ-то „Іоакимъ Семеновичь“. Такого по̂дпису не можна було вживати навѣть боярамъ! Треба помѣтити, що й Золотаренко по̂дписувався зъ „вичемъ“ — Василь Никифоровичь, одначе єму сего не ставили въ вину. Сомко прикинувся, що во̂нъ чоловѣкъ неписьменный (се була неправда, бо Сомко учився у Кієвѣ, въ академіи) а писарь у него — новый; — а що до величаня, то коли въ нѣмъ де-що й не прописано, то се сталося