ралися зъ Украины; бо во̂йско запорозке съ цѣлою Украиною не волѣє далѣ перебувати по̂дъ рукою царя и пристає по̂дъ руку Польского короля и до своєи во̂тчины Речи-Посполитои. Юрій написавъ листъ до Сомка, усовѣщувавъ єго покоритися и похвалявся на смерть єго покарати, коли не послухає. Разомъ съ тымъ універсаломъ Юрій оголосивъ, що Сомко зрадникъ и наказувавъ, абы нѣхто не слухавъ єго. До Переяславцѣвъ выслали особливый зазывъ, що бъ вони встали и коли Москалѣ не выберуться во̂дъ нихъ по добро̂й волѣ, то що бъ повырѣзували ихъ.
Полки прилуцкій, миргородскій и полтавскій прямо зреклися заприсягати Москвѣ и оповѣстили, що вона за Хмельницкого и за зъєднанє съ Польщею. Черезъ се гетьманъ наказавъ симъ полкамъ, що бъ вони разомъ съ частиною полко̂въ чигириньского и канѣвского пильнували пригорнути до поко̂рливости королеви останни̂ полки.
Сомко на Лѣвобережу прочувши, що Хмельницкій приставъ до Польщѣ, скликавъ раду въ Переяславѣ и усовѣщувавъ триматися Москвы. Рада выбрала Сомка за наказного гетьмана: во̂нъ не гаячись вырядивъ посло̂въ въ Москву. Въ Москвѣ й доси не вѣдали, яка доля постигла Шереметева; довѣдалися во̂дъ Сомковыхъ гонцѣвъ. Сомко нарѣкавъ на Шереметева, вѣщувавъ погибель Украины и благавъ швидше яко мога вырядити во̂йско московске. Нѣжиньскій полковникъ Василь Золотаренко те жь не пристававъ до Слободищаньскои умовы и стоявъ за царя. Полки прилуцкій и полтавскій затялися проти Москвы: головнымъ ватажкомъ сего змаганя бувъ полтавскій полковникъ Федо̂ръ Жученко. Мѣсточка и села сего полку зазброилися. Лубеньскій полковникъ Шамрицкій и сотники сего полку мовили: „Намъ все єдино: чи Ляхъ, чи Москаль; хто переможе, до того мы й пристанемо.“ Теперь вже Москва не мала тои ваги, якъ за Пушкаря: тодѣ єѣ вважали сильною; теперь, коли єѣ потрощено бо̂ля Чуднова, не було надѣѣ на єи силу. Та й наро̂дъ украиньскій доволѣ вже покоштувавъ лиха во̂дъ Москалѣвъ, доволѣ натерпѣвся во̂дъ
