якъ католицкою Польщею. За часу злученя такъ-сякъ забулися неприхильно̂сть та боязнь, але незабаромъ розпочала Москва таки̂ заходы, що недовѣрство зновь розворушилося. Сильвестеръ Косо̂въ померъ. Бутурлинъ, по наказу московского уряду, заразъ же сповѣстивъ духовныхъ, єпископа Лазаря Барановича та печерского архимандриту Гизеля, про царску волю, що бъ духовеньство украиньске „поискало милости государя и показало совершенно правду свою къ великому государю: захотѣло бы итти въ послушаніе къ святѣйшему патріярху московскому“. Украинѣ треба було обирати собѣ митрополіту. По споконвѣчному звычаю, николи не зрушеному Поляками, треба було обирати нового архипастыря вольными голосами. Воєводы змагалися, що бъ выбору не було, поки не попросять патріяршого благословеня та царского дозволу. Лазарь и архимандрита печерскій змушени̂ були вдавати зъ себе, що згоджуються. Се скоилося саме тодѣ, якъ померъ Хмельницкій, ще й тѣла єго не встигли поховати. А самъ небо̂жчикъ Хмельницкій на сю справу дивився не такъ, и по стародавному звычаю написавъ до єпископо̂въ луцкого, перемыского та льво̂вского, що бъ приѣздили до Кієва обирати нового митрополіту. Украина зъ Кієвомъ во̂ддалася Московскому цареви, а си̂ єпископы украиньски̂ зо̂сталися по̂дъ польскою властю, але жь разомъ по̂дъ духовною зверхностю митрополіты кієвского. Признати надъ собою власть московского патріярхи вони нѣ-за-що не хотѣли, та й не могли, якъ бы навѣть и схотѣли. Вымаганє московского уряду мусило порвати звязокъ въ украиньско-руско̂й церквѣ. Тымъ часомъ коли Бутурлинъ у Кієвѣ пильнувавъ по̂дклонити Лазаря та кієвске духовеньство по̂дъ руку Нікона, єпископы польско-украиньски прохали у короля дозволу ѣхати до Кієва обирати митрополіту, и король дозволивъ имъ по споконвѣчному ихъ звычаю, якого вони цупко держалися. Ще й тѣла Хмельницкого не поховано, а Бутурлинъ, здаючись на царскій указъ, писавъ до Выговского, що бъ не попускавъ єпископамъ обирати митрополіту; писарь же, маючи на увазѣ давни̂ права, й не згадуючи про покору Ніконови, сповѣщавъ, що по̂шле козацкихъ посло̂въ на обранє митрополіты, а пото̂мъ уже, кого оберуть, напише до царя.
Нарештѣ пристати до спо̂лки згодилися заможни̂ мѣщане по мѣстахъ, що бъ не втеряти свои права магдебурски̂, якъ
