Зложивши и по̂дписавши умову, вырядили до козацкого табору двохъ пано̂въ: князя Константина Вишневецкого и стольника сандомирского Шомовского, що бъ привели козако̂въ по̂дъ присягу. Дня 18. жовтня Хмельницкій прибувъ до польского табору бо̂ля Чуднова. Єго повитали зъ великою шанобою и повагою. Обыдва польски̂ гетьманы запросили єго до своєи катряги. Юрій и ночувавъ у нихъ. Другого дня споко̂йно и козаки и Поляки заприсягнули обопо̂льно. Спершу заприсягали гетьманы короткими словами: свято глядѣти умовы зложени̂ у Гадячи дня 6. вересня 1658 р. и въ Чудновѣ дня 17. жовтня 1660 року.
Гетьманъ Юрій Хмельницкій, заприсягаючи, обѣцявъ зъ усѣмъ во̂йскомъ запорозкимъ во̂дъ старого до малого слухатися короля, во̂дречися во̂дъ усѣхъ протекцій, особливо жь во̂дъ Московского царя; не по̂днимати руки проти Польщѣ; не зсылатися съ чужими державами; нѣ зъ во̂дко̂ль не приймати, нѣ до кого зъ державцѣвъ не выряжати посло̂въ безъ вѣдому короля и бути на поготовѣ воювати проти ворого̂въ Польщѣ. Нарештѣ обѣцявъ спиняти кождого, хто баламутитиме въ во̂йску запорозкому. Заприсягнувши, попросили Хмельницкого на бенкетъ; гуляли до схочу, спѣвали „Тебе Бога хвалимъ“; грали музыки, палили зъ гарматъ, пили за обопо̂льне здоровля и запевняли оденъ одного въ нестеменно̂й дружбѣ и братерствѣ. Обѣдъ ско̂нчився вже въ вечерѣ. Хмельницкій по̂славъ наказъ до Цыцуры покинути Москалѣвъ и пристати до Поляко̂въ.
— „Прошу вашу мило̂сть, промовивъ Хмельницкій до Потоцкого, що бъ нашимъ козакамъ безпечно було переходити до королѣвского во̂йска, що бъ Татаре не нападали на вѣрныхъ козако̂въ.“ Польски̂ ватажки обѣцяли, що постановлять вартовыхъ, абы Татаре не спиняли козако̂въ. Нурадинъ ручився и во̂дъ себе, що Татаре не займатимуть козако̂въ. Цыцура не показавъ усему козацкому во̂йску наказу Хмельницкого; мабуть черезъ те, що тодѣ бъ довѣдалися про се Москалѣ и не давали бъ козакамъ переходити до польского во̂йска. А може Цыцура остерегався, що бъ прости̂ козаки не почали пручатися. Во̂нъ прогаявся цѣлый день. Дня 21. жовтня выкинули бунчукъ Хмельницкого, се було ознакою Цыцурѣ, що бъ рушавъ. Во̂нъ взявъ свою коруговь и выйшовъ съ та-
