теперь мене Богъ вызволивъ, безпремѣнно по̂ду въ ченцѣ.“ Треба мовити, що Юрій зъ роду вперше бувъ въ бою.
— „Ты, пане гетьмане — сховай свою побожно̂сть на дальше, мовила старшина: про ченцѣвъ гадатимешь собѣ поволѣ иншимъ часомъ, а теперь треба думати, якъ спасти самыхъ себе та Украину. Ось ну лишень, вдармо себе въ груди, та вырядьмо просити Поляко̂въ на мирову, приобѣцяймо имъ вѣрно̂сть и по̂дданьство Речи-Посполитои. А Москаль — ну єго! нехай собѣ якъ тямить, такъ и справляється.“
— „Видима рѣчь, мовивъ обозный Носачь, що Польскому королеви самъ Богъ запомагає. Лѣпше буде заздалего̂дь запобѣгти у него ласки, а то и душѣ наши̂ постигне кара и по̂дъ Поляко̂въ попадемо. Будемо жалкувати пото̂мъ, та вже не вернеться“.
Инши̂ розмовляли такъ, що нѣ-бы-то вони й спочувають Москвѣ, але жь обставины таки̂, що мусять козаки во̂дречися во̂дъ Москвы: „Коли мы не здолѣємо перемогчи Поляковъ; коли отутъ усѣ поляжемо, Москалямъ съ того жаднои користи не буде, а коли збережемо себе, то може коли й Москалеви згодимося.“ Отакимъ приятелемъ Москвы показався тодѣ писарь Семенъ Голуховскій. Запекли̂ супротивники Поляко̂въ съ простыхъ козако̂въ гукали: „Тутъ орда єсть, вдамося лѣпше до неи, вона нашь давный приятель, вона згодиться зъ нами. Съ такои громадскои порады, старшина вырядила посло̂въ до Нурадина, просити, що бъ орда во̂дступилася во̂дъ Поляко̂въ и пристала до козако̂въ. Не вѣдаємо, що во̂дповѣвъ Нурадинъ, але козацкій листъ во̂нъ подавъ Любомирскому и въ друге добувъ во̂дъ Поляко̂въ нагороду за своє добродѣйство.
Ото жь того часу — коли мѣжь козаками стояло таке ваганє, а Хмельницкій, що годины перемѣнявъ свои замѣры, прибувъ до него гонець зъ листомъ Выговского. Выговскій писавъ: „По праву наданому менѣ твоимъ батькомъ, я яко тво̂й кураторъ, — заклинаю тебе душею твого батька, що бъ ты положився на Поляко̂въ, умовивъ на те и своихъ козако̂въ и во̂дрѣкся во̂дъ Москвы. Самъ добре тямишь, ско̂лько вона намъ лиха накоила. Силы Шереметева теперь придоптани̂, зломани̂, во̂нъ гасне, паче лямпада безъ оливы; гно̂тъ у нѣй чадить, та вже не свѣтить. Не чекай же доки погасне, бо тодѣ уся во̂йскова вагота ляже на твои плечѣ. Король ласкавый,
