своєю власного користю, оденъ по̂дкопувався по̂дъ другого й самъ туды падавъ; коженъ хотѣвъ другого зо̂пхнути, потоптати та самъ до̂знававъ такихъ самыхъ заходо̂въ во̂дъ своихъ товаришѣвъ.
У во̂дносинахъ до сусѣдныхъ державъ, по̂сля смерти Богдана Хмельницкого, на Украинѣ були двѣ політични̂ партіи. До першои належала бо̂льша частина старшины значныхъ, въ загалѣ деко̂лька людей, що набралися въ Польщѣ разомъ зъ освѣтою и польскихъ політичныхъ думокъ. Нарештѣ до сеи партіи належала шляхта рускои вѣры, що пристала до козако̂въ, хто зъ за вѣры, а хто, що бъ не втеряти своихъ маєтко̂въ за часо̂въ козацкого руху. Вони повстали на Польщу не черезъ те, що имъ не подобався польскій політичный ладъ, а черезъ те, що по̂дъ польскимъ панованємъ вони не встигли бъ заподѣти собѣ такои користи, яку могли бъ вытягти зъ польскои організаціи. Вони бажали, що бъ и Украина була схожа на Польщу: зъ соймами, посольскими радами, промовами та во̂льнымъ шляхоцтвомъ, й у сему станѣ кожный бажає умѣститись. Такому напрямкови не во̂дповѣдала самодержавна організація царства московского. Въ 1654 р. багато людей зъ сего гурту пристало до московскои протекціи, сподѣваючись користуватись т. зв. правами та вольностями по̂дъ кормигою Московскихъ царѣвъ. Але вже 1657 р. вони домѣркувалися, що тутъ помилились. Ихъ збентежило те, що украиньскихъ комісарѣвъ не пущено до обрады про виленьски̂ пакты московскихъ посло̂въ зъ польскими, що згода Росіи съ Польщею вчинилася безъ участи та порады украиньскои рады та гетьмана; докоры, що зъ царского приказу робили бояре Хмельницкому, зворушили въ нихъ досаду, напослѣдокъ ихъ ображала неввѣчливо̂сть до Украинцѣвъ московскихъ воєводо̂въ та „служилыхъ людей“, ще й глузованє Москалѣвъ зъ усего, що въ звычаяхъ та домашнёму житю Украины не походило до Москвы. Мабуть отъ черезъ те глузованє съ козацкого убраня по̂шла тодѣ чутка, буцѣмъ царь хоче, що бъ козаки не носили червоныхъ чобо̂тъ та неодмѣнно повзувалися въ чорни̂, а посполити̂, що бъ одягалися такъ, якъ московски̂ мужики та ходили въ лычакахъ. Але найбо̂льше ширила сю незадоволену партію та надавала ѣй силы небезпечно̂сть, що бъ часомъ царь, добѣгши польскои короны, не прилучивъ Украины до Польщѣ та не выгубивъ козацтва:
