робили одностайно. Тымъ часомъ, други̂ навчили Юрія Хмельницкого, що бъ допевнявся гетьманьства, яко свого права, вже даного єму народомъ на радѣ. Юрій выправивъ джуру батькового, Ивана Мартиновича Бруховецкого, на Запороже: хоробрый Иванъ Сѣрко, полковникъ кальницкій, що пробувавъ у Сѣчѣ, ставъ за него, й Сѣчь оголосила єго гетьманомъ. Сѣрко зъ Запорозцями йшовъ на мѣста, закликаючи козако̂въ до своихъ короговъ именемъ Хмельницкого. Цюцюря, що бъ швидше выслужитись, наважився на смѣливе дѣло: останними днями серпня, во̂нъ почавъ закликати до себе значныхъ козако̂въ переяславскихъ, сотника Степана Северина, декого зъ значныхъ та замо̂жныхъ родинъ, якъ отъ — Сулимы, Лободы та други̂. Кожного во̂нъ закликавъ по одинцю й намовлявъ стати за Москалѣвъ та запросити князя Трубецкого зъ во̂йскомъ; кожне цуралося такои намовы, и кожного Цюцюря загадувавъ звязувати и пото̂мъ вбивати… Такъ гинуло кожне, зъ доброи волѣ приходячи на смерть, не вѣдаючи, що подѣялося съ тымъ, хто прибувавъ до Цюцюры перше. До Трубецкого побѣгъ гонець зъ звѣсткою, що вороги царя выгублени̂, и съ просьбою швидше рушати до Переяслава. Дня 1. вересня приславъ съ Переяслава Цюцюря козако̂въ у Нѣжень. У мѣстѣ стояли затяжни̂ жовнѣры; полковника Гуляницкого не було въ мѣстѣ. Золотаренко, що старшинувавъ за него въ Нѣженѣ, покинувъ ворота безъ сторожи; козаки уво̂йшли у ночи й гукнули: бийте Ляхо̂въ! Посполити̂ пристали до козако̂въ, й за одну годину выгубили все жовнѣрство безъ розбору: пять хоруговъ ихъ загинуло, каже сучасникъ; нѣкого не милувало поспо̂льство, бо не хотѣло давати стацін жовнѣрамъ. На зразокъ Нѣжена, почали и по иншихъ суѣднихъ мѣстахъ та мѣсточкахъ вбивати жовнѣро̂въ. Ихъ рейментарь Немиричь, утѣкъ; козаки, обскочивши єго за Кобызчою, недалеко села Свѣдовця, зсѣкли єго на капусту.
Выговскій, почувши про бунтъ, втѣкъ съ Чигирина, якъ самъ казавъ, верхи, въ само̂й сукманцѣ, й вызначивъ раду по̂дъ Германо̂вкою. Во̂нъ загадавъ Верещацѣ й Сулимѣ, що бъ читали Гадяцки̂ пакты, й ладився выяснити, яку користь матиме зъ нихъ во̂тчина, й утихомирити нарѣканя. Але на радѣ знявся гвалтъ. Винуватили гетьмана за плюндрованє мѣсточокъ та сѣлъ на Лѣвобережѣ, за люти̂ кары надъ своими ворогами;
