ство за пана во̂льныхъ народо̂въ, Рѣчь-Посполиту й корону польску за нашу батько̂вщину и матѣрь. Держава вашого величества по всѣмъ свѣтѣ славиться свободою й нагадує царство Боже, де, такъ вогневымъ духамъ, якъ и роду чоловѣчому, даються Божи̂ й чоловѣчи̂ законы, додержуючи ихъ свобо̂днои волѣ безъ жадного притиску, на вѣчни̂ вѣки съ початку свѣта. Нехай инши̂ царства величаються своимъ теплымъ повѣтремъ, силою богацтва земного, достаткомъ золота, коштовныхъ діяманто̂въ, роско̂шнымъ житємъ; нехай пышаються передъ усѣмъ свѣтомъ мовь коштовни̂ діяманты въ золотыхъ перстеняхъ: ихъ народы не знають справжнёи свободы; забувши, що мають во̂дъ Бога свобо̂дну волю, вони живуть немовь у золото̂й клѣтцѣ, й мусять зо̂ставатися рабами чужои сваволѣ й бажаня. По всѣмъ свѣтѣ не можна знайти такои свободы, якъ у польско̂й коронѣ. Отся найкоштовнѣйша свобода, що немає собѣ ро̂внѣ, сама вабить насъ теперь до єднаня зъ вами: мы свобо̂дными вродилися, въ свободѣ выкохалися, й свобо̂дно звертаємося до ро̂внои свободы. За неѣ, за честь и го̂дно̂сть вашого величества, за добробутъ спо̂льнои батько̂вщины, ради̂ головою наложити. Въ нѣй нехай зросте наше мо̂цне єдиньство, якъ и на подобеньствѣ вѣры, житя и правъ нашихъ народо̂въ; свобода и братерство нехай будуть основою нашого єднаня бо̂ля нащадку нашого! Державы бо по̂дтримують тыми самыми способами, якими й споружають (nam regna quibus mediis fundantur, iisdem et retinentur). А чей найдужша рука зробила наше єднанє на те, що бъ инши̂ народы, потрапивши за нашимъ прикладомъ, схилилися передъ вашимъ величествомъ, обняли й поцѣлували сей коштовный талантъ и клейнодъ польскои короны. Нехай зросте Рѣчь-Посполита великою та вельможною державою, зъ Божого благословеньства, щасливого панованя та дбалости вашого величества й доброго устрою зъєднаныхъ краѣвъ. Зъ нашимъ по̂дданьствомъ приносимо до вашого величества, короля и пана, наши̂ просьбы и бажаня, яки̂ не можна було задовольнити черезъ комісарѣвъ; то̂лько королѣвске величество и Рѣчь-Посполита можуть раду дати сѣй справѣ, доконечне уладнати нови̂ пытаня, заспокоити заклопотаныхъ вѣрныхъ по̂дданыхъ єго величества, й ласкавою правицею цѣлкомъ притягти ихъ до своихъ обо̂ймо̂въ.
Сторінка:Микола Костомаров. Гетьманованє И. Выговского и Ю. Хмельницкого (1891).djvu/106
Ця сторінка вичитана
— 96 —