Сторінка:Микола Костомаров. Гетьманованє И. Выговского и Ю. Хмельницкого (1891).djvu/104

Ця сторінка вичитана
— 94 —

почавъ гостро дорѣкати єму за зраду цареви, й Выговскій по̂славъ єго до хана.

Панъ надъ правовѣрными переказавъ єму черезъ товмача:

— Ты, княже, занадто нерозсудливый та легкодухій: ты зважився не страхатися великои силы нашои и теперь зараздъ покараный, бо черезъ твою легкодухо̂сть погинуло сто̂лько хороброго й невинного во̂йска московского.

Князь Пожарскій, каже лѣтописець, не вважаючи, що самъ у неволѣ, за таку ханьску мову почастувавъ єго матѣрь словомъ, яке не годиться до друкованя, ще й плюнувъ ханови въ очи. Розлютованый ханъ сказавъ стяти єму голову на своихъ очахъ. „Озвалася єму, каже лѣтописець украиньскій, страта невинныхъ мешканцѣвъ Срѣбного“. Въ купѣ зъ нимъ ханъ сказавъ порубати й иншихъ значныхъ бранцѣвъ; мѣжь ними бувъ сынъ славного Прокопа Ляпунова, Левко, двоє Бутурлиныхъ и ко̂лька полковнико̂въ. Пожарскій явивъ себе справжнимъ московскимъ молодцемъ народнымъ и память народна пошанувала єго лицарство пѣснею[1].

Дня 27. червня выйшовъ Гуляницкій, зъ своими Нѣженцями та Черниго̂вцями, зъ дванайцяти-тыжневои неволѣ. По̂дъ рукою въ него лишилося тодѣ то̂лько двѣ тысячѣ пятьсотъ чоловѣка.

Дня 2. липця Трубецкій ставъ во̂дсуватися, перехопився черезъ рѣчку вельми нещасливо: багато тодѣ потопилося.

Побѣдники погонилися за нимъ, але Трубецкій обкопався й давъ ворогамъ во̂дсѣчь; самъ Выговскій до̂знавъ небезпеченьства: шматокъ ядра до̂ставъ єго коня й зачепивъ єму

  1. Пѣсню сю, доволѣ величеньку, наведено у Костомарова. Ось єи змѣстъ. По̂дъ Конотопомъ стоить велике царске во̂йско. Прибувають до мѣста Калмыки, Башкирцѣ, Татаре, й кличуть Москалѣвъ до герцю. Выѣхавъ Пожарскій и забивъ татарского лицаря. Але Татаре забили князевого коня й самого, схопивши, одвели до хана, котрый запрошує єго до своєи службы. „Коли бъ менѣ шабля, я бъ стявъ тобѣ голову“, во̂дказує Пожарскій. Єго за таку во̂дповѣдь порубали й шматки роскидали по полю. Два козаки „ґосударєви“ (се бъ то донцѣ?) позбирали тѣло лицаря й во̂днесли до Конотопу, де єго й поховано. Цѣкаво, що пѣсня зовсѣмъ не згадує, що князь плюнувъ ханови въ очи. Цѣкаво зновъ и те, що пѣсня цѣлкомъ игнорує Украинцѣвъ: воюються Москалѣ съ Татарами, Калмыками та Башкирцями. — Перекладчикъ.