Сторінка:Микола Кареєв. Фільософія історії, історіософія і соціольоґія. 1903.pdf/37

соціольоґії [закони духового і соціяльного (громадського) житя], щоби бути теорією фільософії історії, системою її загальних ідей і принципів, — конечних коли займаєть ся якою небудь наукою. Відповідно до того фільософією історії можна назвати фільософічний огляд історії людства, — фільософічний — в значіню впровадженя в нього провідної ідеї певного напряму, тїсної звязи з субєктивними питанями нашого духа, — а при тім огляд самого, справдїшного, емпірично-певного хода тої історії, при помочи загальних фільософічних і номольоґічних ідей. В такім розуміню — фільософія історії переміняєть ся в гляданє сути фактичної історії, в суд над її ходом в його результатах для окремішних ґруп, одиниць і для цїлого людства. Щоби таке завданє можна було сповнити научно — треба й осібної фільософічної теорії історичного знаня, або історіософії, яка дала би загальні принципи фільософії історії і рішила-б питаня про відношенє між субєктивними фільософічними поглядами і фактичними даними історичної науки, загальні питаня сьвітогляду, що мають значінє в історично-фільософічних працях, питаня, які входять у теоретичні науки про чоловіка. Задача історіософії — представити, чим повинна бути фільософія