Сторінка:Микола Кареєв. Фільософія історії, історіософія і соціольоґія. 1903.pdf/24

Арістотеля і Монтескє, — не в трактатї по історицї Бодена, не в Новій науцї Віко, що має характер по части розвідки по соціольоґії, по части загальної історичної науки. Та в Орозия і Боссієта були як раз лишень проблески фільософії історії: нї Історії першого, нї Діскурс другого не оперті на нїяких вироблених поглядах на історичну науку. При тім оба вони віддїлені один від другого кількома столїтями та належать до ріжних народів, до епох із зовсїм відмінним характером. В кінци в обох переважає рішучо точка погляду не научно-фільософічна, але релїґійна. Тому то й кажемо ще раз, що властивий початок історично-фільософічної лїтератури треба віднести до XVIII віка, коли то европейська думка поставила вже сьвідомо задачу фільософічного огляду минувшини людства, коли заняли ся в особливости питанєм про способи й цїли історичної науки, коли по раз перший — хоч і не рожево — повстала позитивна наука про пожитє. Від XVIII віка традиція фільософії історії тягнеть ся в цїлому рядї письменників, що брали ся до фільософічного огляду всесьвітної історії, до її теоретичного виясненя, до рішеня ріжних питань, які відносять ся до історично-фільософічного знаня. До XVIII