ся 1726 р., та европейська публика познайомила ся з нею ледви в двайцятих роках XIX. в.[1] В одну мить найшов Віко горячих наслїдовників, що бачили в Новій науцї неначе цїлу апокалїпсу: стали говорити, що Віко випередив багато ідеї XIX в. і що він лишень тому лишив ся в своїй добі одиноким неоцїненим мислителем; від Віко починають у науцї нову еру, його проголосили правдивим родоначальником фільософії історії.
В тих первісних студиях про Віко було надто багато запалу, надто багато пересади, — а опісля всї ті осуди повтаряли ся традицийно, тим більше, що чи-
- ↑ Нїмецький переклад Віко, пера Вебера, вийшов у сьвіт аж 1822 р., а француський Мішлє 1827 р.
двома француськими перекладами; один з них видав Мішлє (скорочено), другий без імени перекладчика був видрукований в Парижу 1844 р. (Vico, La science nouvelle). — Про Віко гл.: Ferrari, Vico et l'Italie, Paris, 1839. — Cantoni, Studii critici e comparativi. — Eberty, Zeitschrift für Völkerpsychologie, VI. — Feuerlein, Ueber Vico's Eigenart u. Leistung (Histor. Zeitschr., 1883, I., 46–78). — Werner, Ueber Vico als Geschichtsphilosophen, Wien. 1877. — Giambattista Vico, als Philosoph u. gelehrter Forscher, Wien, 1881. (Про сю книжку гл. статю в Zeitschrift für Philosophie und philos. Kritik, Halle, 1883, LXXXII. Bd.). — Стасюлевичъ, op. cit, стр. 52–147.
