Учасники великого революційного зрушення, вони теж приймали революцію, зміняли дорогу („вєхи“), з трівогою вглядались в майбутнє і заспокоєні, співали гімни новому порядкові, вітаючи його як еру вселюдського щастя. Перечитуючи Вергілія й Горація, Тибула й Овідія, уважний читач легко розпізнав контури вічної казки“, перипетії „давньої і що-раз нової історії“.
ОРФЕЙ і ЕВРИДИКА — з Вергілієвих „Георгік“ (стор. 35).
„Георгіки“ Вергілія („Поема про хліборобство“) уважається найдосконалішим артистично його твором. Невеличка розміром (коло 2000 віршів) ця поема писалася на протязі семи років (36—29 р. перед Хр.), — в добу загального, після громадянської війни, збідніння Римської імперії, коли Антоній одірвав од Риму східні провінції, Італія перестала одержувати азіятські податки, а громадська думка, ще недавно сприятлива фінансистам, спекуляторам та колоніяльним багатіям, звернулася знов до ідеалізації старого патріярхально-хліборобського Риму. Поворот до землі, до і здоров'я й родючости, став предметом модної проповіді й урядової турботи. Йдучи за течією, Вергілій став писати поему на злобу дня. Але сам син хлібороба, людина, що живо відчувала сільську психологію і краєвид, він надав своєму сільсько-господарському трактатові піднесення й колориту, утворивши „національну поему, що прославляла відродження народнього господарства“, „… безсмертний гімн плугові, що разом з мечем здобув римлянам Італію“ (Г. Ферреро, Величие и падение Рима, т. III, стор. 309).
Оповідання про Орфея та Евридику — це частина т. зв. Аристеєвого епізоду з IV-ої пісні поеми. Пастух Аристей, позбувшися бджіл, звертається до морського бога Протея з проханням зарадити його лихові. Протей замісць ради
