Так закінчив Ахелой, і та повість його незвичайно
Всіх здивувала. Один лиш наваживсь сміятися з неї
Впертий отой богоборець, Іксіонів син невгамовний:
„Це-ж небилиці плетеш, Ахелою, ти: надто могучі
В тебе боги Олімпійські, як можуть всі речі зміняти“.
Всі остовпіли: жахнулися слів нерозважних. І тільки
Старший літами, розсудний Лелег так на те відгукнувся:
„Ні, не кажи, Піритою, — безмірна небесная влада,
Краю нема і кінця їй: схотіли безсмертні — і сталось.
Сумнів твій тут не до речі. Ось слухай!.. На горах Фригійських
Десь і понині стоїть стіною обнесена липа;
Дуб многолітній росте біля неї, а вколо — болото…
Я побував там, як Піттей мене посилав у дідичне
Батькове царство… Куток той родючий, залюднений здавна,
Нині багнищем лежить, дозвілля чайкам та гагаркам.
В людському вигляді раз завітав сюди батько Юпітер
З сином своїм Атлантенком, звістовником неба крилатим.
Сотні осель обійшли олімпійці — благали спочинку,
В сотнях осель олімпійців не пущено. Радо зустріла
Сторінка:Микола Зеров. Камена. 1924.pdf/44
Цю сторінку схвалено
ФІЛЕМОН І БАВКІДА.
Овідій, Метаморфози VIII, 611—724.