Сторінка:Микола Зеров. Камена. 1924.pdf/41

Цю сторінку схвалено
ВІЙНА І МИР.
 
Тибулл, Елегії I, 10.
 

Хто, розкажіте мені, хто вигадав меч смертоносний?
 Що то за серце було? — Криця холодна, тверда!
Хто поміж людом посіяв незгоду, хто війни накликав?
 Хто до погибелі нам путь найкоротшу вказав?

Ні, не винуймо його: на дикого звіря скував він
 Те, що по злобі своїй ми на братів занесли.
Золото нас порізнило, — хто чув про війну та грабунки,
 Як на бенкеті шумнім буковий кубок ходив?
Замків і веж в тії дні не було, і пастух безтурботний
 Любо і солодко спав серед безпечних отар…
От коли-б жити я мав, — щоб не бачить ганебної зброї,
 Мідноголосих рогів, сурем не чуть бойових…
Нині-ж рушай на війну, і спис уже десь наготові,
 Що в неминучім бою віку мені вкоротить.

Батьківські лари! Врятуйте мене: ви мене доглядали,
 Як малолітнім хлоп'ям я пригортався до вас.
Згляньтеся й нині, старі й дерев'яні, як досі гляділи
 На старосвітський поріг прадідів давніх моїх.