Цю сторінку схвалено
НА ОТРИСІ.
З Ередіа.
Глянь: западає день, і вітер посвіжів.
Не в'ються оводи уже над чередою,
І тіні довшають. Побудь, побудь зо мною,
Сердечний гостю мій, посланниче богів!
За кухлем молока з моїх гірських грунтів
Там, за вершиною Тифреста сніговою,
Ген-ген побачиш ти Олімп перед собою,
Красу Темпейських лук і Піврійських нив.
А там Евбея спить на лоні хвиль безмовних
І Ета, де Геракл, конаючи, воздвиг
Останнє огнище і перший свій жертовник.
А там — ясний Парнас і непорочний сніг,
Де громовий Пегас, прокинувшись з зорею,
В свій несмертельний льот рушає над землею.
