Ниви і отчі оселі, і храми на здобич оддавши
Кривавим вепрям та вовкам-драпіжникам.
Так попростуйте і ви, куди ноги покажуть, куди вас
Помчить сваволя лютих бур морських.
Згода, братерство, рушаймо? Чи ждатимем ліпшої ради,
Чи може — в добрий час! — пливім, не гаймося?
Тільки присягу зложімо: що поки не вирне каміння
З глибин морських, втерявши всю вагу свею,
Поки потворна жага не з'єднає оле́ницю з тигром,
А з шуляком покірну й тиху горлицю,
Поки Матинські шпилі не скупаються в Падовій хвилі
І Апеннин до моря не присунеться, —
Ми не поставим вітрил, не помислим назад подаватись,
Поти нам гріх до краю плисти рідного.
З цим закляттям страшним, що зав'яже нам день повороту,
Всею громадою, чи може часткою,
Кращою часткою — в путь! Хто зборений, втратив надію,
Хай зостається в ліжкові ганебному.
Ви-ж, непохитні серця, не зважайте на лемент жіноцький,
І в путь, і в путь — повз береги Етрурії!
Нас Океан дожидає. І плесом омиті широким,
Нас острови манять щасливії,
Де й непоораний лан буяє Церериним даром
І непідчищена галузка — виногронами;
Де плодовита маслина надій хлібороба не зводить
І смоква стиглим зеленіє овочем;
