Цю сторінку схвалено
ОВІДІЙ.
Suppositum stellis nunquam
tangentibus aequor…
Ovid., Trist. III, 10, 4.
Братерство давніх днів! Розкішне, любе гроно!
Озвися ти хоч раз до вигнанця Назона,
Старого, кволого, забутого всіма
В краю, де цілий рік негода та зіма
Та моря тужний рев, та варвари довкола…
Убогий, дикий край! Весною бруд і холод;
Улітку чорний степ… ні затишних гаїв,
Ні виноградників, ні золочених нив.
А там морози знов і небо в сивій ризі.
І от риплять вози, копита б'ють по кризі,
Вривається Сармат і все руйнує в-край
І бранців лавами вигонить за Дунай.
