Цю сторінку схвалено
КНЯЗЬ ІГОРЬ.
Князь Ігорь очі до зеніту звів
І бачить: сонце під покровом тьмяним..
О, земле рідна! ти — за шолом'янем,
І горе чорний накликає Див.
Та не вважає князь на ніщий спів:
„Нум, русичі, славетні дні спом'янем,
Покажем шлях кощеям препоганим
До Лукумор'я голих берегів!“
А любо Дону шоломом зачерпти!..
Одважний князю, ти не знаєш смерти:
Круг тебе гуслі задзвенять, тебе
Від забуття врятують і полону.
В стреме́нах став, зорить. А кінь гребе
І ловить ніздрями далеку вохкість Дону.
