хлїбом-сілю, бочками з водою, поміж те розміщували дрібну дїтвору, колиски, і фіра за фірою волікли ся своїми ровами звільна під гору. Поза ровами розпирхували ся по ланах, як пчоли. В селї зіставали ся хиба на припонах пси, та де-чия дїтвора пильнувати садків. Тодї Убіч прибирала вигляд непривітної пустки.
Микола додержував постанови. Вся домашня челядь що дня зі сходом сонця їхала в поле. Микола сам зіставав ся дома. Алькірик, що був для матери підручною коморою, переробив на свою кімнатку. Під вікно, що виходило на гумно, заладив столик, побіч столика ліжко, аби міг лежачи читати. Над ліжком прибив до стїни поличку, де примістив невеличке ґіпсове погрудє Шевченка, до бочків полички прилякував сернячі ріжки. І був задоволений. Раннїм ранком, як челядь метушила ся, біг купати ся. Вертав з купелї, як дома не було вже нїкого. Тодї покріпляв ся і засипляв. Звичайно з полудня наставала нестерпна парня, а очи самі заплющували ся, то й Микола мусїв спати. За те вечерами і довго в ніч читав.
Старий Михайлович звичайно засипляв десь по серединї гумна. Хотїв і у-ві снї мати все перед очима і бути неначе серцем ґаздівства. Одного разу, як обернув ся сонними очима до алькиря, привидїла ся йому пожежа. Схопив ся і побіг до сьвітла. Крізь вікно бачив, що Микола лежав на постелї і читав; при тім часто здрігав ся, копирсав ногами і руками. В алькирі шуміла мухва. Миколів батько поглянув ще по будинках і пішов спати. На другу чи третю ніч знов приснила ся батькови пожежа і причув ся крик. Зірвав ся на рівні ноги, поглянув по обійстю, але нїчого не було
