сьвітла. Дїти збивши ся в купку на ліжку заснули без вечері і без звичайної молитви. Власовичева попримикавши замки дверий нишком у кутку плакала. Власович неначе не бачив того, щоб не виявило ся, що він те саме думає.
Острах Власовичів ще побільшав ся через гамір на вулицї. То повстанцї вибирали ся в похід. Двірські і сїльські підводи поспішно відставляли їх до росийської границї.
Нараз кімнати Власовичів обілляло багрове сьвітло. Власовичі обмерли.
— Ляхи підпалили нас! — страшно аж вереснула Власовичева і повалила ся на підлогу.
Хвильку стояла поражаюча мертвецька тишина. Вона неначе обудила Власовича і він кинув ся ратувати жінку.
На вулицї знов зробив ся гамір: залунав на тривогу голос церковного дзвона, було чути людські оклики:
— Двір горить! Давно була пора викурити Ляхів.
Власович цїлував холодні щоки жінки і шептав їй до вуха:
— Манусю! то двір горить! Нуж, пробуди ся!
Пожежа швидко розширяла ся на двірські будинки, на стиртя зі збіжєм, із соломою, широко багрила хмари і ярко осьвітила Салївку.
Тодї людські оклики знов занїміли. Церковний дзвін замовк, у жилах Салївчан застигла кров. При яркім сьвітлї пожежі було видко, як божевільна дївчина в білім сірацї, в вінку зі стрічками, з розвіяними косами шалено увивала ся по панськім дворі з горючим
