обірванє скали, ховає свої мацки і чекає, поки скала роздавить його. Аж ось на балю у дїдича по серед повстанцїв побачили військових і комісаря з циркулу. На другий день повстанцї пірвали в лїс двоє дївчат, доньок обох депутатів. Одна дївчина повернула з лїса божевільною, про другу слух загинув на все. Рідня дївчат нишком проклинала звірських напасників, але в громадї сей випадок неначе навіть не викликав особлившого здивованя.
— Нехай молоді посмакують того добра, якого ми заживали! — якось дивно злобно говорили ще живі жертви звірського ласунства з панщизняних часів.
У передодень оконечної розвязки цїлої справи до Власовичів прибув о. Обрович. Він був у кунтуші, а рогата шапка хватсько перехиляла ся поза вухо. Власовичови зробило ся млісно. З Обровичом він рідко здибав ся. Так несподївана поява Обровича в тій особлившій декорациї від разу обудила у Власовича підозрінє, що гість прибув з місиєю в польській справі. Обоє Власовичі були похнюплені і більше слухали, як говорили. Зате о. Обрович богато говорив про схизму, що католицизм, гладко перейшов на лист від сина, що бив ся в повстаню і був ранений, а на останок порадив о. Савинови справити собі контуш і від'їхав, бо здає ся сам відчував тяжке вражінє, яке спричинив своїм ґосподарям.
— Вже повинен був почепити й карабелю! — мовила Савинова.
