показав новісїнькі підручники музичні з маркою липського книгаря.
— Добре стало ся — звірювала ся п. Мелянїя перед мужом. — Зенькови видко не подобали ся права. Мав він там лямпартувати ся, то лучше зробив, що приїхав до дому. Нї, нї! Зенько був і є добра дитина. От посидить дома, а на́-рік піде на теольоґію, — мовила п. Мелянїя.
Зенько не вважаючи на протест сестри зовсїм присвоїв собі фортепян і мало що не ночував у гостинній. По часї став прикликати до себе дві менші сестри і братчика. Він тайком виучив їх сьпівати хором, а одного дня порозвішував по кімнатах жартливу оповістку, що в гостинній відбуде ся великий концерт. І відбув ся той концерт. Він складав ся всього з трьох пісень: „Дївча в сїнях стояло“, — „На беріжку у ставка“ і „Біла береза на ярі“, але сьпіваки держали ся складно, то родичі казали богато разів повторяти їх і радо слухали. При тім виявило ся, що останню пісню гармонїзував сам Зенько. О. Анатоль окинув сина теплим поглядом і сказав: „Як на перший раз, то досить. Впрочім сама пісня така, що з неї годї добути що будь“. Зенько був невимовно радий тим. Він хотїв обцїлувати батька і всю рідню, але почував, що зробив би се вельми по дїтвацки, бо весь тремтїв; тому навіть бояв ся стрінути ся поглядом з ким будь і понуривши голову немилосердно мняв якийсь клапоть паперу.
— Коли вже береш ся до таких річий, то перше перестудиюй Лисенка, він митець у гармонїзації народнїх пісень, — мовив батько.