— Чого не сподївав ся? — питав Кавнянський.
— Таке, яке ви оногдї зробили зі мною, зробить хиба той, що не хоче, аби його мали просто за чоловіка! — терпко та з насьмішкою відповів Любицький.
— В окропі купаний! Зимної води на нього! — все ще пробував жартувати подразнений сусїд. — Таж вас не було дома! — обороняв ся Кавнянський.
— Не хитруйте як лис, бо то нї на що не придасть ся, а я готов заявити вам, що не хочу з вами говорити. По що видумувати якісь викрути? Аджеж я ще маю здорові змисли. Як я не був дома, коли я був дома? — га?! — так зовсїм безпощадно добирав ся Любицький до свого гостя.
Кавнянський спаленївши вибіг на подвірє і покликав свого фірмана:
— Біжи і поклич менї того чоловіка, що ми його онодї здибали на порозї школи! — знаєш котрий?
— Знаю, він недалеко мешкає, — відповів фірман і побіг.
Незабаром появив ся Тишко.
— Їхав я оногдї попри школу? — питав його Кавнянський.
— Та їхали.
— Питав я вас, чи пан професор дома?!
— Та питали, чому би нї! — відповів Тишко поморгуючи вусом.
— А ви що відповіли?! Кажіть зараз тут до ока! — остро наставав лїсничий.
— Те, що сам чув. Пан учитель велїли наймичцї повісти, що їх нема дома. Настя
