чар; натомісь Любицький бачив, що те жіноцтво при нїм було ласкаве й миле. Із за того він мав ще сильну віру в себе самого, а проте й не меншу надїю. Дальше вичікуючи на сусїда нипав по всїх кутах свого мешканя, — десь щось поправив, иньше тільки окинув поглядом і почував самозадоволенє.
Зовсїм не те було, коли він перший раз женив ся. Тодї не то що не було того всього, але він навіть мало догадував ся, чого треба жонатому чоловікови. Тепер же-ж у нього було гнїздочко гарно умебльоване, тілько не доставало… тої чорнявочки.
При тім Любицький весь час поводив ся так, неначе був на очах задуманого товариства, чи вірнїйше кажучи, він заздалегідь виробляв собі настрій, який повинен мати кандидат на мужа, бо за час, як був жонатий, ся прикмета якось злиняла з нього.
— Треба держати ся тактики: з добродїєм слівце про господарку, з добродїйкою два слова про моди, а там з панночкою про справи сердечні, — весело гомонїв собі Любицький.
Нараз він стягнув брови, неначеб його хто вколов шпилькою. Йому прийшло на гадку: що, як би панна схимерувала?! Та він гонив таку гадку геть, щоб вона навіть не навертала ся.
— Вона не першої краси, — мовив до себе Любицький з міною строгого судії, та мабуть щоб знов не скривдити себе самого, зараз додав з ухмілкою:
— Всеж панночка… Посагом не потребую журити ся. Буде його мати, то для себе. А я?! — дістав підвисшенє платнї на 1000 кор., додати до того вільне помешканє, опал, рему-
