товлені до нового ладу, ізза того заходила конечна потреба поробити виїмки! Пан Тисло потисли!
— Бо Тисла тисли, о. добродїю! — перебив Тисло бесїду о. Церковича.
— Погодїть! Я не хочу робити вам прикрість своєю бесїдою! — говорив дальше о. Церкович. — Позвольте тілько менї виговорити ся! Вашу школу треба би захвалити! Я знаю, що ви маєте широкі відомости і можете чогось більше навчити, як Павло Апостол, однакож по за строге приміненє закона, ваша школа не показала навіть таких зовнїшних успіхів, які давала школа Павла Апостола. Коли я спробую захвалювати вашу школу перед мужиками як таку, що колись пізнїйше дасть користи, то моє захвалюванє буде виглядати як грушки на вербі. Дальше ви, добродїю, пошкодили собі, що не провіривши справи відмовили менї публично перед селянами всякої інґеренциї до школи. Через сю вашу похопність і через те, що стало ся на цвинтари, я вийшов перед людьми вашим сторонником. Мішаючи ся в ваші справи так, які вони сьогодня є, я на-певно викличу у парохіян ще більшу нехіть до себе і не тілько що вам не поможу, а ще гірше попсую свої духовні справи. Коли-б я нинька міг упевнити Окуньчан, що маю над вами право і покарав вас хоч на макове зерно, гадаю, що цїлу вашу справу полагодив би я одним махом. Та поки що, таке полагодженє справи неможливе!
О. Церкович перестав говорити і засьміяв ся.
