Сторінка:Микола Дерлиця. Композитор і иньші оповіданя. 1904.pdf/137

Цю сторінку схвалено
— 133 —

Одної днини Тисло вдарив дїтвака Івана Гладкого пару разів по плечех. Хлопчище стрілою вилетїв зі школи, біг селом і кричав; „Аяяй, аяяй!“ При тім ніхтями драпав собі плечі, а коли прибіг до дому, одно його рамя було цїле в крови.

Іван Гладкий зараз заладив конї і повіз сина до суду. По дорозї він зупиняв людий і просив подивити ся на покровавленого дїтвака. Тисло зажурив ся. Він уже не довіряв сам собі, припускав, що в злости за сильно вдарив дитину і протяв прутом шкіру. Окуньчани зрадїли. Трафив свій на свого! Вчитель певно піде до криміналу, — загально говорило ся в громадї. Тисло перестав побивати дїтий. Але-ж дїти робили ся нестерпно здуфальні. Тисло мусїв оглядати ся за способами против того, які давали-б і йому захорону перед правом. Він задумав покористувати ся параґрафом із шкільної інструкциї, що допускає тїлесну кару, яку міг виконати на дитинї рідний отець в присутности членів шкільної ради місцевої. Тисло удав ся з тою справою до о. Церковича. Він пояснив своє невідрадне положенє і просив помочи.

— Питанє, чи я тепер можу вам помогти! Зараз на початку я радив вам, як трохи досьвідний чоловік і як обзнайомлений з місцевими обставинами, щоб ви не потягали до школи всїх дїтий! Ви покликували ся тодї на закон і на свою присягу! Щож закон?! Nulla regula sine exceptione! А при тім наш шкільний закон не зовсїм ідеальний і скажу вам правду в очи, що при вашім строгім приложеню його за сьвіжа в Окуньцях він вийшов для людий пакісливим. Люди були не приго-