— Прошу пана вчителя записати мого Петруся, аби він учив ся на сьвященника! — сказав Загуменний.
Люди всьміхнули ся. Тисло видивив ся на босого, замурзаного Загуменного, на його довжезний батіг і просто скипів.
— Ви строїте собі зі школи жарти, а я не люблю і не маю часу на такі забавки! Памятайте, аби завтра всї дїти були в школї і бувайте здорові! — сказав розлючений Тисло і перестав дальше записувати.
— Як же-ж там? — питали громадяни батьків, що вертали зі школи.
— Йому клади лопатою, а він усе своє торочить! — відповідали батьки.
Тиждень опісля до Окуньцїв прийшов гайдук за кару на тих, що не посилали дїтий до школи. Війт приказав Юркови Лисикови опровадити його по селї.
— Ади, які жарти любить наш пан учитель! Таке у нас ще не водило ся! Що він собі гадає?! Хиба над нього вже нема нїкого старшого?! Ходїм до єґомостя! — викрикували обиджені батьки і пішли валкою на друге село до о. Церковича. Деякі більше догадливі громадяни поспішили до вчителя. Вони поодиноко заходили до кімнати Тисла і заявляли, що як би пан учитель потребував коли підводи, вони кождої хвилї дадуть, що в їх ґаздинь незгірші курчата, певно не обійдеть ся пан учитель без масла… На останку висловлювали своє бажанє, аби вчитель не почитував у школї їх дїтваків, бо про одного дїтвака школа буде школою і про се нїхто не довідаєть ся.
— Якийсь дуже великий пан той наш учитель! — казали ті, що пробували щастя.
