Сапогівський жалував, що не їде з окунецьким громадянином. Він був би розпитав його про Окуньцї, про школу, про місцеві відносини і се могло-6 йому дуже придати ся. Пробував розпитувати візника, але нїчого не довідав ся.
Дорога робила ся нудна. Сапогівський їхав сам зі своїми думками. Ріжне думав. Ось він у перве вступає в ряди суспільних робітників; його становище буде не видне, а про те дуже важне. Мілїони селян, саме ядро руського народа, оповила несьвідомість себе самих, своєї ваги та сили і зробила цїлий руський нарід неповоротною, безсильною масою. Руському селянству дати хоч дрібку просьвіти, аби воно зрозуміло свою вагу, пізнало свою силу, а тодї цїлий руський нарід просто своєю елєментарною силою двигнеть ся і спадуть самі від себе тисячлїтнї окови… Сапогівський не гадав замикати ся в школї, він думав просьвічувати молодих і старих. Чув себе вельми щасливим, що вже може працювати для рідного народу, що може віддячити ся братам-селянам. Адже-ж коли він учив ся в школах, його брати й сестри, також селяни, працювали на нього, він жив їх працею. Працюючи в Окуньцях він буде працювати для ріднї і цїлого руського народу. Дарма, що він одиниця; праця мілїонів і для мілїонів, се праця тілько одиниць.
Сапогівський вдивлював ся в кожду стрічну фіру і запитував візників, чи вони не з Окуньцїв. В половинї дороги заплющив очи і полинув гадками до Окуньцїв. Задумав заложити шкілку овочевих дерев, розвести пасїку і провадити взірцеву управу огородини. Коли розглянеть ся в місцевих відносинах, зараз зало-
