аби нїчого не було. Та ба! Ся орґанїзація почала товкти ся по сьвітї, як проклятий Марко. Бобовський полагодивши конче потрібні формальности, подав до суду о інтабуляцію будинка й огорода на річ школи в Окуньцях. В табулї огород був записаний на ерекцію, тож суд віднїс ся з запитанєм до прокураторії скарбу. Нараз о. Церкович дістав два несмачні письма з прокураторії і з консисторії. Консисторський референт писав: „Во виду того, що через нерадивість парохів богато церковного имінія, так званих дяківок, перейшло на фонди шкільні місцеві, приказуєть ся о. пароху під совістю і відвічальністю боронити ерекцію, хоч би то було сполучене з особистою стратою матеріяльною…“
О. Церкович таки добре налякав ся. Тепер він догадував ся, чому то Окуньчани тайком перепровадили орґанїзацию школи і не вміли нїчого сказати, коли він про се розпитував їх. О. Церкович постановив мати ся на бачности перед окунецькими парохіянами, а до дїла взяти ся за-горяча. Він метнув ся між правників. Опісля покликав Павла Апостола, довірочно розповів йому цїлу справу, потім оба підписали добровільну умову, силою якої Павло Апостол, як попереднїми роками, так і в біжучім роцї бере від о. пароха ерекціональний дім враз із огородом до власного ужитку, а за те з'обовязуєть ся служити церкві, обучати дїтий парохіян у церковнім пінію і помагати о. парохови в господарстві.
В тім самім часї о. Церкович за власні гроші наняв столяра і казав вставити в окунецькій школї нові вікна.
