було спровадити увагу дїтий на властиву стежку. Як Павло Апостол розказував про корову, то дїти говорили, що вівця також має дійки, а курка нї, що у Червонюка нема корови, а дївка Гринькової носить його дитинї молоко, миш також має дійки. Павло Апостол мусїв понехати розговори, а дїти зачали бавити ся всячиною, щипати ся та бити ся. Павло Апостол не знав, на яку дорогу ступити. Лютив ся і карав дїтий. Одного разу він читав з дїтьми уступ про домашню птицю. Щоб дїтвору зневолити до уваги, він нечайно стріляв запитанями:
— Що робить како, он, глаго́л, ук, твердо? — спитав Павло Апостол дїтвака.
Ученик замняв ся, але відповів. По хвилї, гіркій хвилї Павлови видало ся, що з його очий зсунули ся якісь полуди і він прозрів. Зміст буквара не міг зацїкавити дїтий. В буквари була бесїда про кури, коти, корови, пси, що дїти самі добре знали, а про божеські річи там мало що говорило ся. Павло Апостол зробив так, як люди кажуть: „Богови сьвічка, а чортови огарок“. Він послугував ся від тодї букварем, доки дїти вчили ся пізнавати букви, опісля приступав до божеських книг. Одинокий і всевладний його настоятель парох о. Церкович нї разу не робив йому за те докорів. О. Церкович мешкав на другім селї, в Осою, то й не міг стежити за кождим ученєм Павла Апостола. Коли навідував ся до школи, то основно перепитував дїтий із молитов і катехізму, заставляв школярів читати апостола, співати церковні піснї, а чи учитель послугував ся букварем, чи псалтирою, в те він не вглядав. О. парох був задоволений, що дїти вмі-
