В зелений понедїлок по скінченім Богослуженю війт Максим Куртий вийшов із церкви скорше, як иньші люди, і чекав серед невеликого громадського майдану, що стелив ся по-при церкву. Церква стояла на горбку між роскішними липами. Побіч горбка по одній сторонї майдану стояла школа, по другій — коршма. Він чекав на людий. Люди виходили з церкви спершу по два, по три, а опісля натовпом ринули доріжкою навскісь горбка на майдан. Зпоміж людий вихоплювали ся дїти і стрімголов збігали з горбка, вимахуючи руками немов крилами. Майдан скоро заповняв ся людьми і гомонїв. Максим Куртий розглядав ся по громадянах, а побачивши котрого радного кликав по імени:
— Куме Іване, куме Василю, тай ви, Юрку, — не відходїть, маю щось сказати!
Декотрі радні приходили самі і ставали коло свого голови в кружок. Війт відкашельнув значучо і став казати:
