кола вибирав у садку що найтїннїйший куток. Сував ся зпід сливи під грушу, зпід груші під яблінку, але за хвильку сонце все знаходило собі між листом прогалини і мов розжареними дротиками пекло Миколу як не в лице, то в шию, або крізь одїж де попало. Коло полудня сонце просто палило. В сусїдстві завив із нудьги пес. Иньші пси по селу стали гавкати. Микола підвів ся і розглядав ся, чи не видко дечого. Як сусїд замовк, то відозвали ся два иньші пси — один старий, другий молодий. Вили жалібно, аж за серце хапало. Гавкітня не вгавала. Неначе филя відпливала в один конець села і знов завертала. В хвилях, коли притихали пси, протяжно кудкудакали кури. Миколї робило ся таки нїяково. Ходив по садку і мимоволї вдивлював ся в позаростані бзинами сутичі, немов там було те, із-за чого вили та гавкали пси.
— Най то перррун трісне! — сказав розлючений Микола і пішов у хату.
В алькирі було парно. Микола сїдав, то лягав, але не міг прибрати собі місця. Остаточно розгорнув ся, скинув обув і ляг на ліжко. Мухи сїдали йому по голові, по руках, по ногах. І не кусали, ну, лише скоботали. Скоботали в волося, скоботали крізь одїж, скоботали, коли перелїтали побіч. Микола мусїв без перестанку обороняти ся. Бив ногами і руками. З часом станув навіть у офензиві до мух, власне завважив, що коли добре помахав ногами, то мухи робили в воздусї млинки. І так став пакостити мухам. Замахував ногами під саму стелю і гаразд сьміяв ся, тим більше, що так дешевим способом поправив свій гумор.
