нішнім станом науки, але мабуть ще не дефінітивної.
Староукраїнський стиль.
36. Зате далеко лекше дійти до дефінітивних вислідів, коли глядимо не на ідейний зміст, а на формальну й мистецьку сторінку найстаршої нашої словесної творчости. Всі обговорені форми усної словесности творять, як уже сказано, найстаршу, передісторичну і передхристіянську верству української словесної творчости. Як своїм стилем, так і мовою ця наша словесна творчість найстаршого періоду різко відріжняється від стилю й мови початкового українського письменства, що належить до II. періоду історії української літератури. Староукраїнський стиль найстаршої усної словесности сполучає в собі стародавні поетичні форми і змістові, стилістичні та словні архаїзми — з живою народньою струєю української мови й складної народньо-пісенної чи казкової поетики, стилістики й фіґуральности мови; в цілості цей староукраїнський стиль (що правда, знаний нам не в свойому ориґінальнму виді, а в народній редакції XVIII. — XIX. стол.) далеко ближчий новій українській літературі XIX. і XX. віків, ніж попереднім періодам нашого письменства. І коли деякі українські дослідники вважають важким недостатком візантійсько-української, ренесансової й барокової літератури те, що вона своєю мовою
