«живої» XIX—XX. вв.: напр. покажеться, що і наш візантійський період і козацький барок своїми ідеями, патосом, а навіть і стилем часто куди ближчі нинішнім українським поколінням, ніж напр. часово далеко ближчі й мовно та формально «живіші» псевдоклясика, або сентиментальний бідермаєр. А якщо так, то чому ж тоді всіх періодів не трактувати рівнорядно, — хоч щодо свого часового тривку вони дуже нерівнорядні?
В кожному разі, може оця спроба нової періодизації бодай причиниться до зрушення з мертвої точки цієї преважної проблеми українського літературознавства та дасть спонуку до дальшого шукання ліпших і досконаліших періодизаційних схем.
Дотеперішні досліди.
а. Вкінці слід ще коротко згадати бодай про деякі важніші дотеперішні опрацювання історії української літератури.
Початки
б. Коли не брати під увагу численних чисто бібліоґрафічних списків книжок з візантійського й ренесансового періодів, в роді літописного каталоґу під роком 1289., або київського «Оглавленія книгъ, кто ихъ сложилъ»» з XVIII. стол., та коли не зараховувати до історії літератури о-
