ставлять будівлю наукового розгляду літературних творів як фактів par exellence словесно-мистецьких, отже і примінюють до них в першу чергу критерії мистецьких стилів і формальних вартостей.
Ідейно-етичний естетизм.
13. Однак наш формалізм, що виростає на потебніянських основах, не може мати багато спільного з радикальним формалізмом тих дослідників, які поза мистецькою формою світа не бачать, і для яких через те стає байдужим цілий дуже важний комплекс проблем у звязку з відношенням літератури до життя, вагою змістового й ідейного моменту та суспільно-моральною відповідальністю письменника. О. Потебня на основі своєї формалістичної теорії словесности доходить до єдино лоґічного й єдино правильного висновку, що «поезія це не є лише якась прикраса мисли, щось непотрібне, чим можна користуватись в хвилину дозвілля, а можна і не користуватися. Навпаки, поезія це одна із двох форм пізнання при помочі слова (scil. форми поетична і прозаїчна); а коли воно так, то поетичний образ є і повинен бути для нас не лише предметом насолоди, не лише таким явищем, до якого ми відносимося пасивно»; бо «поетичний твір це спосіб обєктивації не якоїсь відірваної від життя думки поета, але і того, що з нею звязане, а саме, явищ з життя середовища і тих настроїв, які панують
