були напевно і вчені поети-письменники. Заховалися навіть імена таких двірських поетів-співців Бояна і Митуси, — але з писаних поетичних творів того часу дійшло до нас дуже мало, хоч напевно це була колись ціла велика і цінна поетична література.
Слово о полку Ігореві.
50. Цю велику втрату винагороджує нам єдиний у своїм роді на цілий світ поетичний памятник старовинної лицарської епіки — «Слово о пълку Игоревѣ, Игоря, сына Святъславля, внука Ольгова». Ця поема, відкрита при кінці XVIII. стол. ґр. О. Мусін-Пушкіном у Ярославлі в списку XV.—XVII. стол. і знана нам тепер лише з хибної копії і московського видання 1800. року (бо ориґінал пропав при пожежі Москви 1812. р.), — походить з часу ок. 1187. р. і оспівує нещасний похід князів Ігоря сіверського, Всеволода трубчевського, Володимира путивельського і Святослава рильського проти половців у 1118». році, описаний подрібно также у літописі.
Після поетичного вступу невідомий автор, мабуть лицар-учасник того походу, оповідає про сам похід та нещасні знаки, що віщували невдачу, далі про першу велику побіду українських військ над Половцями, та вкінці про нещасний бій, про перебування князя Ігоря в половецькому полоні і його втечу на Україну. Цей основ-
