ла культуру, є для людини пізнання вищих, духових вартостей життя, — пізнання божества.
Збірне прамистецтво і поезія.
5. Тому й початків культурної творчости слід шукати в реліґійному культі. Кожний культ, з природи річи, є щось надзвичайне, небуденне. Люди збираються, щоб віддати почесть Вищому Єству, щоб випросити в нього ліпшу долю, — і дають йому все, що вміють найкраще: отже спершу, слухаючи свого природнього нахилу до ритмічности, танцюють; до танцю грають і співають пісні в честь божества. Таким чином повстає первісне, танково-музично-поетичне мистецтво, зване мистецтвом синкретичним. Щойно з того збірного прамистецтва виділюються з часом окремі, самостійні галузі творчости. Так повстала й поезія, т. зн. повний краси вислів уявлень, думок і почувань людини.
Поезія і мова.
6. Така є зовнішня праісторія тої галузі мистецтва, якою займемося в оцій праці. Але ж кожне таке складне явище, як продукт духової культури, має крім зовнішньої, також свою внутрішню, структуральну праісторію. Цією інтимною сторінкою своєї суті поезія й література найтісніше звязана не зі суспільством і не з його соціолоґічними та реліґійними нахилами, а з чисто психічним, внутрішнім фактом людської мови.
9
