лення України. Увесь час листувався він про се із королями Французьким, Польським, Шведським, з Портою Оттоманською (Туреччиною) та Кримським Ханом, котрі обіцяли йому допомогти. Але надії його не справдилися, і він помер у Салоніках у 1728 році, не діждавши бачити свою Україну вільною.
Гетьман Скоропадський, після Полтавських подій, 17-го вересня (сентября) 1709-го року, тоді, як Петро I був у Решетилівці, подав йому прохання про те, щоб він ствердив права і вольності Українців, як стверджували їх царі Олексій Михайлович та Хведір Олексійович. Царь обіцяв, що се буде зроблено, проте призначив, як казано вище, щоб при Гетьманові був ближній стольник Андрій Ізмайлов. Та скоро, замість одного Ізмайлова, було прислано вже двох московських урядовців: стольник Хведір Протасьєв і думний дяк Вінніус. Щоб як-небудь підлеститись до Царя і запобігти його ласки до України, Гетьман віддав у вічність любчиккові царському Меньшикову міста Гадяч, Батурин, а з ними повернув у його підданство цілу сотню Стародубського полку, і з-за сього козаки дуже на його ремствували. Се були перші маєтності, котрими володіли на Україні не Українці. Пізніще Гетьман ще роздарував кілька маєтностів по инших місцях і полках московським урядовцям Головкіну, Шафірову, Шереметьєву, Протасьєву та иншим, а далі Царь звелів, щоб Гетьман дав землі тим Сербам, Чорногорцям та Молдаванам, що були у царському війську, як він ходив походом на річку Прут. На Україні постановлено постоями драгунів та московське військо. За постій той нічого не оплачувалось, і люде мусіли содержувати чуже військо своїм коштом. Окрім того, виряжено було в 1716 році, — як кара за те, що Україна прихильна була до Шведів, — 10.000 козаків, під проводом Генерального хорунжого Івана Суліми, на линію — обороняти московські границі од Орди Кубанської та копати канал, щоб поєднати Волгу з Доном.
У 1717 році царь Петро поїхав у Францію. Пробуваючи заграницею, він довідався, що у Гамбурзі проживає Мазепин племенник Войнаровський. Він звелів його арештувати. Войнаровського схопили на вулиці і одпровадили до Москви. Там його допитували, а після допиту заслали на Сібір.
У 1718 році, на бажання Петра, Скоропадський віддав свою 15-літню дочку за сина царського любчика Петра Толстого. Сей Толстой у 1719 році, по царському указу, був настановлений Ніжинським полковником. Се був перший полковник не з Українців: право Гетьмана самому давати сі посади було одібране у нього ще в 1714 році, і Петро тепер сам настановляв полковників на Україні з чужинців та всяких людей, кого забажає. Так, Гадяцьким полковником призначив Царь серба Михайла Милорадовича, котрий дуже гнітив полчан, брав з них хабарі та притискав людей; полчане жалілись на його Гетьманові, але не сила була Скоропадського скинути того, кого призначив сам Царь.
