фалшивим месиєю, видає спис єретиків, і пише підручник для проповідників.
Визначними проповідниками були тоді Антін Радивиловський, чернець київської Лаври, що лишив по собі збірники проповідий під заголовками: „Огородок Богородиці Мариї“ і „Рожаний вінець Христов“. Симеон Полоцький видав 1680 року віршований Псалтир, а Димитрий Туптало, єпископ Ростовський, видрукував „Четї Минеї“, т. є. житєписи сьвятих, які були в нас дуже поширені. Ті останні письменники (а також і Теофаній Прокопович, дорадник царя Петра і автор української драми: „Милость Божія Україну свободившая“), перейшли в Москву і дали початок тим всім Українцям, що покинули власний народ, а пішли чужим панам служити.
Унія, а пізнійше війни козацькі, викликали також охоту у ріжних людий записувати цікаві події з того, що вони виділи, або чули. Так повстали спомини Євлашевського (друга половина XVI віку), Літопись львівська, Добромильська, Мгарська та иньших місць. В Запорозькій Січи роблено також записки, котрі увійшли пізнійше в просторі компіляциї Грабянки та Величка.
Та найважнійша з них літопись Самовидця про часи Хмельницького. Підручником істориї, з якого вчили в школах, був Сінопсіс Ґізеля, котра оповідала всілякі фантастичні відомости з істориї України, а кінчилася похвалою царя Михайла Федоровича.
З початком XVII століття починається також український театр реліґійними драмами, як на прим.: „Містерия страстий Христових“, або „Про збурення пекла“. В другій половині XVII віку в київській Академії повстає багато таких театральних творів з алєґоричними фігурами, деклямациями та кантами. Але цікавійші від них є вставки, інтермедиями звані, веселі сцени з життя. Особливо гарні інтермедиї Довгалевського (жив дещо пізнійше, бо в 30 роках XVIII віку). У Вертепі замісць живих людий виступали ляльки, котрими порушували сховані люди і говорили за них.
З народної устної літератури в XVI і XVII віці цікаві пісні про турецькі напади та думи, про козака Байду, про Олексія Поповича, про втечу трьох братів з Азова, Самійла Кишку і багато иньших. Мають вони свій осібний розмір та надзвичайну повагу, з якою оповідають про лицарські вчинки козаків.
