в XI в. був розсадником вищого духовенства; звідси залюбки беруть єпископів в усі землі Руської держави.
Чернецтво здобуло собі поважання: в XII–XIII в. постригаються в ченці князі, а особливо княгині. Багато князів постригається перед смертю, щоб умерти ченцем. Певно, так робили не самі князі, тому розумніщі з духовенства навіть виступали проти сього: „не спасе чорна одежа, хто живе в лінощах, а коли сповняти Божі заповіди, не пошкодить і біла одежа“, — так говорить одне „Слово“.
Найбільш манастирів було в Київі та в околицях — щось з 18; в Чернигівщині кілька (відомо — два), в Переяславщині — два, на Волині три, в Галичині щось з чотири. Крім своїх манастирів, чимало Русинів йшло здавна в грецькі манастирі: на Атосі (Афоні) — манастирь Богородиці та св. Пантелеймона вже в XI–XII були в руських руках; був руський манастирь в Єрусалимі і в Царгороді.
Будівництво.Найбільш знаємо ми про архітектуру в князівські часи, але тільки церковну. З не-церков знаємо всього: останки „Золотих воріт“ в Київі та веж (башт) — холмської й камінецької. Перші церкви будовали грецькі майстрі, то й форма та плян церковної будови були візантійські: з одною банею, хоч часом були й з пятьома і навіть девятьома. Найдавніщі церкви, що достояли до наших часів, київська Богородиці Десятинна, чернигівська св. Спаса, київська велика Печерська, св. Михайла Золотоверха, св. Кирила у Київі, чернигівська Успіння (Єлецька), володимирська (Мстиславова). Але починаючи вже від середини XI в. будують церкви майстрі свійські, руські.
.jpg)
(в половині XVII віку).
З не-церковних будов сливе́ що нічого не осталося. Найстаріща, ще з XI віку — „Золоті ворота“ в Київі. Так вони звуться тому, що над стінами, на поверсі була церква Благовіщення з золоченим верхом. Тепер осталися тільки останки стіни та шматок арки (дугового зводу). З XIII століття осталися дві холмські вежі (башти), четверокутні, з дикого каменю без цегли й цементу, та камінецька, кругла, з цегли.
