люде не збивалися в гурти і разом не захищалися або не працювали, або коли б не мали жадних розваг чи не спочивали.
Задоволення всіх потреб разом забезпечує наше істнування, наше життя, а коли якась потреба занедбана, то людина гине. Де-які учені кажуть, що всі потреби можна звести до однієї — до живлення, а вона задовольняється через господарство. Ось через те ці вчені думають, що господарство є найперша і найголовніша сила і що вона рухає всім суспільством. Такий погляд поширюють комуністи і соціял-демократи (їх разом називають марксистами тому, що вони йдуть за думкоѣ одного ученого, Карла Маркса).
Але, як ви бачите і зважуєте, то виходить, що всі потреби не зведеш до одного живлення (до господарства). Хіба любов те саме, що голод і спрага? Або потреба пізнання, або розваги, або спочинку, або самозахисту чи гуртового захисту? Ні, кожна ця потреба діє окремо, як непереможна сила, через те одна людина (осібняк або індівід) лучиться в ріжні товариства, в ріжні спілки залежно від того, яку потребу люде задовольняють через ту чи иншу спілку.
Через ріжні вроджені потреби повстають ріжні спілки людські. Ми це далі побачимо виразно. Людина, вставші в-ранці і аж поки ляже спати, перебуває в ріжних спілках: то в родині, то в школі, то в церкві, то в кооперативі, то на зборах партії, то на фабриці, в бюро, в полі, то на засіданні професійної спілки, то на забаві, на зборах наукового товариства і т. д. і т. д.
І кожна потреба буває иноді дужча за життя: чи мало осібняків себе вбиває або инших через незаспокоєну потребу розмноження (»любов«, »кохання«)? Чи мало людей те саме роблять через незаспокоєний голод? Чи мало вмирає тих, що хочуть заспокоїти потребу пізнання (»мученики науки« і ин. — хіба голод жене багатьох людей літати тепер через океан на літаках? Якраз це роблять люде не через »економично-господарські« інтереси, бо ці люде не голодні, а ситі). Хіба потреба спочинку є »господарська« або потреба людям ходити молитись богові чи Марксові, чи Шевченкові?
Всі балачки про одну головну потребу і про одну головну суспільну силу, яка ніби то одна-єдина вертить весь суспільний механізм, є не наукові. Їх наука збила. Це ми далі побачимо ще виразніше.
