ТАНАС. А се що той крах?
ГЕРШКО. Шваґер менї писав, що великий шпекуляцій не удала ся і через те богато людий застрілило ся. Ну знаєте?
ТАНАС. То се той крах?…
ТИМКО. Но я, там в Відни по форштатах дуже ся забивають.
ОЛЯ. (за сценою). Василь, мамко, де він?
ВАСИЛЬ. О дорога Олю!…
ГАФІЯ. Я і не видержала а все сказала…
ОЛЯ. Яка я щаслива Василечку, що тебе бачу! Ти не знаєш як менї без тебе було сумно — як я за тобою все тужила.
ВАСИЛЬ. Дорога голубко, як змарнїла!…
ОЛЯ. То через тебе мій соколе!…
ОЛЯ. Здоров Василю, як ся маєш Тимку — витайте, щосьте до нас загостили.
ВАСИЛЬ. Витайте братя, здорові дївчата. Спасибіг, що о нас не забули, та так щиро нас приймаєте.
ТИМКО. (придивляє ся Олї). Та Оля справдї гарне дївча… Василь має рехт що її любить.
ДЇВЧИНА. Який з того Тимка красний парубок? А як йому в тій одежи гарно!…
ПАРУБОК 1. Та скажіть нам, що там в сьвітї чувати? Ви бо богато видїти мусїли.
ТИМКО. Що богато то є ріхтіґ! Було ся в дейтшляндї, в венґерляндї…
ПАРУБОК. Та чи то правда, що ті нїмцї то самі пани?
ТИМКО. Но я! Не тілько нїмцї, але і венґри —
