Шишки так дрожать — мов рекрутови на муштрі!
ОЛЯ. Боже!… Тимко (криє ся за дерево).
ТИМКО. (потирає руки). Погано! Крейц доннер веттер, треба покріпити ся!… (витягає фляшку) Ге, ге, хоть тої парухи тепер ми не бракне… (пє).
ОЛЯ. Що він тут робити може?
ТИМКО. А, — іст ґут!… Пече мов скажена! (ховає фляшку). Тепер і з чортом мігбим побороти ся!…
ОЛЯ. Його присутність не вістить нїчого доброго!
ТИМКО. (позирає в сторону). Ге, ге крейц доннер веттер! Сам чорт помагає!… На дворі темно, хоч очи вибери, а вітер гудить, що і пса навіть не вигнав-бись з хати!…
ОЛЯ. Що в него на думцї?
ТИМКО. Чи тільки Скроцький уладив ся?… Го, го! той Скроцький то фермаледайте гудскер! Ой штудер він, штудер, — хитрий з біса — як той лис! Знає як ся патрить в поле вивести, що і не утямиш ся!… Але варт брудерку! — Не на дурня трафив!… (чути кроки). Ага, се мабудь він вже машерує (глядить).
ОЛЯ. Матїнко пречиста, — коби мене хоч не побачив!… (тулить ся за деревом).
ТИМКО. (іде в сторону з відки Скроцький надходить). Тс, тс! Га гов, сюда!… Я тут!
ОЛЯ. Мабудь кличе ще когось!…
СКОРИЦЬКИЙ. (входячи). Якаж то днесь страшна пітьма! Гарний час маєм!…
ТИМКО. Но і що-ж — чи вшицко фертіґ?
СКОРИЦЬКИЙ. В найлучшім порядку… Сподїю ся, що не буде жадної перепони: Сторож у Гершка хропе мов нанятий — а собаки поснули сном вічним!… Тепер лиш відважно — а сердега панисько наш і не стямить ся як стане голий мов сьвятий турецький!…
