укріпить! А тобі сил, тобі здоровля треба, бо то одно богатство, що нинї нам лишилось!…
Чи-ж я погадала, о бідна дитинко,
Чи-ж менї хоч снилось о такій судьбі,
Що не будем мати де пробути днинку,
По людях тулитись в тяженькій журбі…
Такого нещастя чим ся сподївала —
Колим тя плекала — тулила к собі,
Як-єсь по лїсочку цьвіточки збирала,
По полї лїтала, гуляла в садї.
Ах деж ся подїла та днина щаслива,
Як-єсь уквітчана цьвітами в гаю,
У церкві пишнїла, мов пава красна,
Роскішна, і гожа мов днина в маю.
Чому-ж люта буря крила розпустила,
І страшнї громи на нас навела,
Дївоче серце тяженько зранила —
Із хати прогнала, прогнала з села?…
О, Танасе, Танасе! Най ти Бог не памятає нашої тяжкої кривди! Най тобі земля легка буде!… І ти ся намучив за свою провину. Спочивай спокійно!… (по хвили). Вже темно стало, на дворі захмарило ся!… Щоби хоч провести сю ніч без дощу!… Негідний нехристе!… Не уважав-єсь на горе бідної матери, на просьби мої… а вигнав під люту ніч з хорою дитиною!… Бог ти се колись нагородить!… Як тяжко було пращати ся з тими місцями, де щастя минуло, де кождий куточок моя нога донтала, кожду пядь землицї рука управляла… Ух, як холодно! (скидає сїрак накриває ним Олю). Не тобі дитинко ту ночувати! Пійду випрошу куток який у людий, щоби хоть нинї схоронити ся… (хоче відходити).
ОЛЯ. (Через сон). Поверне!…
ГАФІЯ. Ах, вже будить ся!…
ОЛЯ. (як передтим). Коби тільки скоро!…
