ГАФІЯ. Не правда нехристе! Василь шлюбував, Василь не пє твоєї парухи!
ГЕРШКО. Ой, ой чому не пє, щоби так всї пили…
ГАФІЯ. (в сторону). Га, Боже, воля твоя сьвята.
ГЕРШКО. Ай вай, а хто то вікна так повиштуркував?…
ГАФІЯ. (змішана). То… то… скотина — наша корова…
ГЕРШКО. А то мале бик — від тої сивої корови — чи вже велике — нївроку — виросло?…
ГАФІЯ. Я його вчера продала.
ГЕРШКО. Що?! як то продала — як ти сьміла продати, коли то моє бик. Я маю від Танас документ, що то моє бик, моє хата, моє корова, моє гуски, моє курки… Я вам позволив в мою хату мешкати — а ви менї мій товар будете продати. — То рабунок, то ґвалт!… Де Танас! Я вам буду зараз відси викинути. (Зі злостию вибігає).
ГАФІЯ. (сама). Га, тепер розумію — для чого Танас був такий мовчаливий… Господи, до того вже прийшло, що ми вже не в власній хатї, а працюєм для нехриста-жида? О Боже, за що нас так тяжко караєш?…
ТИМКО. Сервус стара! Маю до вас дїло: Чи Олї нема?
ГАФІЯ. Нї на городї. (до себе) Чого би він хотїв?!
ТИМКО. Но то ґанц ріхтіґ, що її не застав-єм, бо перше мушу від вас ерлябунок мати!
ГАФІЯ. Яке-ж в тебе дїло до мене?
ТИМКО. От, по що тут довго блукати манївцями? Скажу від разу — що мене тут гальт привело! Послухайте:
