ВАСИЛЬ. (дивить ся за Тимком). Хвальцун дурисьвіт.
ОЛЯ. Лиши його, він тобі ще щось злого зробити готов.
ВАСИЛЬ. О досить вже надоїв ми в війску. Хорони Боже від таких наставників.
ОЛЯ. Подякуй Богу, що всьо вже скінчило ся, Та і я горячу молитву Йому винна, що тебе, мій голубе, такого розумного менї вернув. Василю! чи любиш ти свою Олю ще, як давнїйше?
ВАСИЛЬ. О моя зірничко! Поспитай то сонце, сей сьвіт красний, сю керничку, повірницю мого щастя, а вони тобі посьвідчать, чи є для мене хто милїйший від тебе!… Житє моє, душу віддавбим за тебе — а ти мене питаєш, чи я тебе люблю? Люблю тя люблю! По тяжкій розлуцї, тисячі раз ще більше. Ти плачеш, мій сьвіте?!
ОЛЯ. То слези щастя — о щоби не змінили ся? (тулить ся до него).
Як два серця ся кохають,
Все никне з очий!…
На журбу всю забувають,
На сьвіт на людий! (2 рази)
І лиш разом хтїлиб жити
І пуститись в сьвіт,
З собов тільки голубитись,
Лиш на себе зріть.
Тодї сьвіт їм божий раєм,
Палатою хатина.
Вік цїлий пливе ручаєм,
Мов одна година!
