школи перейшли, а до нас так красно по нашому говорили, щобись і не спізнав. Не той братя мудрий — що язиком на всякий спосіб меле — а той, шо хотьби тільки по свойому, а красно та розумно говорить.
ТИМКО. (до себе). Проклятий рекрут!
ТАНАС. Та то правда, що у нас, як хто розумно по свойому заговорить, то більше пошанують його чим других — але тілько між своїми… Але як стане з панами заходити ся, то вони шанують більше такого, хто до них по панськи заговорить.
ВАСИЛЬ. Не слухайте того! Вони тільки сьміять ся з такого знїмченого або спаношеного хлопа. Бо-ж то так як та виучена сорока, що сама себе не позуміє — а тільки до сьміху приводить, як зачне буцїм то по ученому скреготати…
ГЕРШКО. Як той Василь добре говорить. Вже то такой правда, що лїпше жид, як жидівський поляк.
ОЛЯ. То-ж то я рада, що ти собі Василечку мови не змінив — а тобим тебе була і не зрозуміла навіть.
ПАРУБОК. Не нам то неученим судити, хто розумнїйший… Та ми сего і не розберем.
ДЇВЧИНА. Та правда, що не нам. — От скажіть лучше, чи і там так веселять ся як у нас, та чи танцюють там коли?
ТИМКО. Но там маєш сем розличнії фрайдунки. Але танцюють тільки по панськи.
ДЇВЧИНА. І ти також з ними танцював?
ТИМКО. Фрайлїх. Послухайте!
|
По менажі у нєдзєлю, |
